Хто на сайті

На даний момент 85 гостей на сайті

Лічильник відвідувань

Flag Counter

Банер
21-річний Владислав Кузнецов втратив кисть руки, викидаючи гранату з БТРа
Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

Владиславу тільки 21, і в нього така добра усмішка... Він не ховає своєї правої руки, бо розуміє: з тим, що з ним сталося у бою під Лисичанськом, йому треба жити далі. «Друзі, 19 липня під час АТО під Лисичанськом був важко поранений  мій товариш і земляк Владислав Кузнецов (1993 року народження).

Викидаючи гранату з БТРа, рятуючи цим своїх товаришів, він втратив кисть правої руки та отримав численні рани по всьому тілу. На даний момент Владислав перебуває у Вінницькому військовому госпіталі.

Так виходить, що про подвиг Владислава треба починати розказувати із його тепер особистої біди. Граната впала йому просто на коліна. І він мав тільки секунду, аби прийняти рішення. Цю гранату солдат почав викидати з БТР, інакше б загинув не тільки він. Машина б стала братською могилою для всіх, хто у ній тоді був. Проте граната вибухнула раніше... Його бойові побратими пригадують, що навіть з таким пораненням хлопець не падав духом. Він вже знав, що у тому бою загинули його командир та ще двоє бійців, але заспокоював побратимів, що все буде добре і вони вийдуть із бою з честю.

Михайло, старший від Влада майже на десять років, каже, що майбутній солдат виростав на його очах. Є на Вінничині у Жмеринському районі село Носківці, де і досі живуть батьки Михайла. Дідусь і бабуся Владислава були їхніми сусідами по вулиці. Тож на всі канікули онук приїжджав до них із Жмеринки... 12  вересня 2013 року Владислава призвали в армію, 20 лютого 2014 року у складі аеромобільної бригади він вибув із місця дислокації, Житомира. Частину покидали на бетеерах, а куди їхали, Владислав рідним так і не сказав... З квітня 2014 року у складі 95-ї бригади Кузнецов брав участь в антитерористичній операції у Слов’янську. Під час бойових дій 19 липня біля Лисичанська після вибуху гранати йому понівечило кисть правої руки... Лікування, реабілітація та якісне протезування, яке хочуть зробити у Німеччині, коштує 900 тисяч гривень.

Двоюрідна сестра Владислава Аліна, котра провідує його у госпіталі щодня, розказує Михайлові, що брат не занепадає духом. Душею він рветься на Схід, у рідну аеромобільну бригаду. Переживає, що не може бути з бойовими побратимами, і всім серцем бажає їм перемоги у протистоянні за державність та територіальну цілісність України. Віддавши своє здоров’я державі, врятувавши такою великою ціною життя побратимів, Владислав не дуже сподівається на допомогу держави, а швидше на чуйність добрих людей.

Головний удар прийняв на себе екіпаж першого БТРа — восьмеро житомирських десантників на чолі зі старшим сержантом Сергієм Козаком. За час перебування в зоні проведення АТО підлеглі Козака звикли виконувати завдання з розряду місія неможлива”. У травні, коли під Рубіжним в оточення потрапили три розвідгрупи армійських спецпризначенців, саме вони витягли тих хлопців із халепи — здійснивши на шести БТРах двохсоткілометровий марш, без жодного пострілу вивезли розвідників з під самого носа терористів.

…У засідку десантники потрапили 22 червня поблизу села Долина, що на Донеччині. Їхня колона рухалась із Слов’янська — три бронетранспортери супроводжували кілька вантажівок і тралер, на якому до іншого місця дислокації перевозили танк. Мабуть, саме на нього й полювали терористи, сподіваючись відбити Т-64 як трофей.

Того бойовика, який здійснив постріл із РПГ по їхньому БТР-80, Сергій побачив під час спалаху, що вирвався із сопла реактивного гранатомета. Нападник стріляв зблизька, метрів з тридцяти. Граната прошила броню трохи вище переднього колеса. Від неминучої загибелі всіх, хто перебував у БТРі, врятувало лише те, що Козак завжди наказував рухатися з відкритими люками. Вогонь у відповідь на спалах гранатомета старший сержант відкрив миттєво. Командира підтримали бійці. Козак бачив, як запеклий бій розгорівся уздовж всієї колони: з темряви по машинах стріляли з автоматів і снайперських гвинтівок, а колона відповідала шквальним вогнем. З опалу Сергій не відразу зрозумів, що поранений.

Відчував тільки, як щось пече в лівій нозі, і продовжував вести вогонь. Те, що кінцівка нижче коліна висить, помітив лише тоді, коли нагнувся перезарядити свій АКМ. Зрозумів, що ногу відірвало тією гранатою з РПГ.

Але потрібно було стріляти, згадує десантник. Якоїсь миті відчув, як хтось знизу перетягує мені ногу джгутом вище коліна, аби упинити кровотечу. Це був наш механік-водій Юра Весельський...Коли ворожа граната влучила в їхній БТР, вона зачепила двох: Козака, який стояв на командирському місці, і Весельського, який сидів за кермом.

 

Тяжкопоранений водій не полишив керма і, стікаючи кров’ю, вивів машину з під прямого обстрілу, давши змогу десантникам спішитися і зайняти оборону навколо своєї броні. Фактично, саме завдяки Весельському решта членів екіпажу залишилися живі. Він вивів машину з під обстрілу і врятував життя товаришам. Не зумівши відразу знищити головний БТР і наразившись на рішучу відсіч, нападники відступили. Тож решта бійців, що були в колоні, не постраждали. 3 серпня Указом Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України десантників Сергія Козака та Юрія Весельського нагороджено орденамиЗа мужність ІІІ ступеня.