Серед тих, хто ще в середині березня прийшов до військкомату, був і сержант запасу Володимир Чубик з Рівненщини. Служити резервіст потрапив до ВДВ. Оскільки у нього військово-облікова спеціальність «зенітна», то й у ВДВ він потрапив до зенітного підрозділу, щоправда, справу тепер довелося мати не з грізною С-200, а зенітною установкою ЗУ-23. Бойове хрещення сержант-зенітник прийняв під Красним Лиманом. Там десантники відбили в сепаратистів блокпост.

Укріплений він був як справжня цитадель! — згадує ті події Володимир. — Відступаючи, терористи залишили цілу батарею пляшок із «коктейлями Молотова». Непереливки нам було б у наших БМД та КАМАЗах, якби вони стояли до кінця. Але ж стояти на смерть можуть лише люди, які захищають рідну землю, а не найманці з місцевого бандитського люду!..

Після Красного Лиману були й інші бої, інші блокпости, колони та ще багато чого. А потім… ще один бій зенітника.

…Колона десантників та підрозділів частин інших родів військ здійснювала марш, тримаючи зброю напоготові на випадок нападу з будь-якого напрямку. Обабіч дороги  «зеленка». Те, що кілька місяців тому ці здебільшого цивільні, мирні люди вважали мальовничими лісопосадками, тепер, як і колись дехто з них у далекому Афганістані, інакше, ніж «зеленкою», не називають… І ось колона БТР-80, БМД та інших бойових машин їде по дорозі між «зеленкою», аж раптом та «вибухає» гранатометними пострілами й автоматними і кулеметними чергами. Десантники вдарили у відповідь з усіх стволів по спалахах. Разом із кількома бойовими побратимами Володимир їхав у кузові КАМАЗа зі встановленою на ньому зеніткою. Осколок від гранати, як це зазвичай і буває, прилетів зненацька. Він розбив нижню щелепу, відбив кістку підборіддя, пройшов за кілька міліметрів від сонної артерії та застряг у шиї, між щелепою та хребтом…

Попри нестерпний біль Володимир все ж знайшов у собі сили вколоти через тканину камуфляжу буторфанол зі шприца-тюбика та продовжив вести вогонь короткими чергами. Знеболювальне не дуже допомагало…

Сержант стріляв і стріляв. Вистріляв весь боєзапас. Автомат був у буквальному сенсі слова розпечений.

А потім була військова «швидка», «вертушка» до польового мобільного шпиталю, а звідти — наступна «вертушка» до Харкова. Перші п’ять днів пораненого сержанта лікували харківські лікарі, а згодом його відправили літаком аеромедичної евакуації Ан-26 «Vita» до Вінниці.

Поранення у Володі досить серйозне, — говорить начальник клініки щелепно-лицевої хірургії, стоматології, отоларингології та очних хвороб полковник медичної служби Олександр Варченко. — Вогнепальний, багатоуламковий перелом нижньої щелепи у фронтальній ділянці, до того ж — чужорідне тіло у ділянці нижньої щелепи. Але ми його обов’язково вилікуємо, можете навіть не сумніватися.

Сам же десантник дуже сумує за бойовими побратимами і… рветься назад, у бригаду!

У тому бою ми їх чимало поклали — вже у госпіталі мені розповідали: понад сотня терористів закінчили свій життєвий шлях на узбіччях слов’янської траси, — говорить він. — Скоріше б одужати, повернутися до строю і гнати, гнати всю цю наволоч з України!