Хто на сайті

На даний момент 47 гостей на сайті

Лічильник відвідувань

Flag Counter

Банер
«Брате, пам’ятатиму тебе та твій щасливий тільник все житя»
Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

Спілкуючись з десантниками 95-ї окремої аеромобільної бригади, звернув увагу на один із шевронів із написом «Кіборг»… — У нас на такий мають право лише ті, хто обороняв Міжнародний аеропорт «Донецьк», причому не менше двох разів, — відповів власник цього шеврона Павло.

Колись він відслужив півтора роки строкової служби в розвідувальному підрозділі 95-ї окремої аеромобільної бригади. Майже весь час його батальйон перебував у польових таборах, де блакитні берети займалися виключно справжньою бойовою роботою. І вже зараз, після бойового злагодження десантна рота, де служив Павло, відбула до зони проведення АТО. Кілька місяців він разом із бойовими товаришами забезпечував супровід конвоїв по неспокійних дорогах Донбасу. Їхні автівки подолали сотні небезпечних кілометрів.

За неписаними законами війни, якщо під час руху колони уражається передня машина, то її або зіштовхують у кювет, або швидко беруть на буксир і тягнуть, доки є така можливість. А от якщо трагічна доля спіткає останню «броню», колона не зупиняється, аби не наражати на небезпеку весь конвой. Тож про долю тих, хто залишився, можна лише здогадуватися.

Під час чергового супроводу колони з боєприпасами до Лисичанська неподалік села Крива Лука БТР, в якому знаходився Павло, підірвався на протитанковій міні. Як на лихо, вони замикали колону, тож коли курява розсіялася, розвідники побачили лише задній борт останньої вантажівки, яка швидко віддалялася.

— Однак офіцер, який керував конвоєм, попри небезпеку, повернувся до нас із лікарем та підібрав на свою броню весь наш екіпаж, — продовжує розповідати Павло. — Він справжній офіцер, гідний поваги бувалих фронтовиків та високих нагород, адже неодноразово витягував наших хлопців з-під вогню, ризикуючи при цьому власним життям.

На початку вересня підрозділ, в якому служив Павло, поїхав захищати «Донецьку фортецю», змінюючи бойових товаришів. Там десантники пробули одинадцять важких днів…

— Спочатку було досить страшно, однак незабаром усі звикли до смертоносних реалій, — з усмішкою говорить Павло. — За кілька днів почав розрізняти, з чого по нас стріляють: з міномета, «Граду» чи гаубиці.

Цей грізний та одночасно добрий вояк сьогодні продовжує нести бойову службу в зоні АТО. Він дуже сподівається на швидке закінчення цієї неоголошеної війни, адже на рідній Житомирщині на нього чекають кохана дружина Олена, шестирічна донечка Майя та дворічний син Артур.

 

— Терористам ніколи не захопити «Донецьку фортецю» — аеропорт, — акцентував під час нашого прощання Павло.